Кризи дитинства

Багато батьків мабуть пам'ятають, як їх діти, у певному віці раптово ставали некерованими. Була дитина, як дитина, а тепер стала нервовою, капризним, починає вимагати чогось неможливого, і ніякі аргументи не можуть змінити її лінію поведінки. Ця ситуація болюче сприймається усіма членами родини. Це сама справжня криза, неминуча у будь-якому розвитку, який включає в себе різні зміни, стрибкоподібні злами. Криза – явище необхідне. Якщо немає його проявів, значить, на попередніх етапах не засвоює ніякі важливі форми діяльності, не розвинуті в повній мірі необхідні психологічні якості.. Не було б криз – не було б процесу розвитку.

Кризи неминучі. Однак, не слід думати, що вони неодмінно повинні супроводжуватися постійним негативом. Необхідно знати, що терміни їх настання, тривалість і глибина залежать не тільки від індивідуальних особливостей дитини, але від поведінки дорослих. Спробуйте змінити свій стиль спілкування, надайте маленькій особистості більше самостійності, і все поступово нормалізується, криза піде тільки на користь дитині, не залишаючи в його поведінці болючих рубців.

Психологи виділяють чотири кризові крапки в дитячому розвитку: 1 рік, 3 роки, 6-7 і 13-16 років. Розглянемо останні два кризові періоди в дитячому розвитку.

Криза шести – семи років. Дитина уже не дошкільник, але ще тільки вступає дошкільного життя. В поведінці з’являється щось неприродне. Його хвилювання набувають змісту, відбувається внутрішня боротьба з протиріччями у цих хвилюваннях (хочу, але боюся; хочу і те і інше;, треба, але не хочу). Продовжується активне осмислення навколишнього світу і визначається місце «Я» у цьому світі.

В якості характерних симптомів кризи 6 -7 років виділяють:

• поява не зовсім зрозумілих дивацтв, химерного, штучного, манірного, натягнутого в поведінці.
• поява у дітей дистанціювання від близьких рідних, емансипація дитини від сімейних ритуалів і стереотипів. У відносинах з рідними та близькими дитина вимагає поваги до себе, у неї формується почуття власної гідності. Дітям не подобається, коли дорослі цілують їх, пестять, особливо на очах інших («я вже не маленький»). При цьому дитина продовжує глибоко любити своїх батьків, внутрішньо, але не прагне показувати це зовні.
• фіксується орієнтація дитини на людей поза сім'єю, на зовнішні авторитети: дорослих друзів сім'ї, педагога, вихователя і т.д.
• до 6-7-річного віку діти починають усвідомлювати свої реальні можливості («Я все зможу!»)
• діти прагнуть до серйозних, неігрових видів діяльності. У цей період у дітей виникає потреба в такій діяльності, яка була б в очах людей значущою, важливою. З'являється бажання вчитися в школі, бажання стати школярем; гри в школу стають для дітей важливими і постійними.

Перебіг кризи завжди забарвлене індивідуальними особливостями дитини і своєрідними варіантами його розвитку. У деяких дітей він протікає м'яко, майже непомітно, а у інших - гостро, демонстративно, травматично.

Криза підліткового віку. Приблизно з 13 років, а за останніми даними, з 9-11 років починається новий період у розвитку дитини. Відбуваються глибокі зміни у фізіології, інтелекті і здібностях, в якості стосунків з дорослими і однолітками. Це перехід дитинства до дорослості, самий складний із усіх криз. Головний його зміст – самопізнання, самовираження і самоствердження. Саме в цей час у підлітка посилюється прагнення бути дорослим, але батьки продовжують бачити в ньому дитину, що дуже часто призводить до сімейних конфліктів. Підліток стверджує себе в новій ролі, агресивно реагуючи на оточення і піклування з їх боку. Тому даний віковий період по праву називають «важким».

Д. Б. Ельконін характеризує підлітковий період так:

1. Основною для цього періоду стає суспільно корисна діяльність.
2. З'являється прагнення до дорослості й самостійності; критичне ставлення до оточуючих; самовизначення; уміння підпорядковувати свої інтереси нормам колективного життя.
3. Діяльність (навчальна, організаційна, трудова, пізнавальна) спрямована на систему ставлень інших до неї.

Що повинні зробити батьки, щоб зберегти любов своїх дітей?

У самостійності дитини не слід бачити погрозу.

Пам’ятайте, що дитині потрібна не стільки самостійність, скільки право на неї.

Хочете, щоб дитина зробила те, що вам потрібно, – зробіть так, щоб вона сама захотіла цього.

Не переобтяжуйте дитину опікою і контролем.

Не створюйте "революційну ситуацію", а якщо створили, вирішуйте її мирним шляхом.

Поради щодо встановлення довіри між батьками

і підлітком в кризовий для них період:

Уважно вислухайте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти й прийняти його; не перебивайте, не виявляйте свого страху, ставтеся до нього серйозно, з повагою.

Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Спробуйте переконати його, що даний стан тимчасовий і швидко мине. Виявіть співчуття й покажіть, що ви поділяєте й розумієте його почуття.

Поцікавтеся, що зараз найбільше турбує підлітка.

Упевнено спілкуйтеся з підлітком. Саме це допоможе йому повірити в його сили. Головне правило роботи з дітьми – не нашкодити.

У спілкуванні з підлітком використовуйте слова, речення, які сприятимуть контакту: розумію, співчуваю, звичайно, хочу допомогти.

У розмові з підлітком дайте йому зрозуміти, що він потрібен іншим і унікальний, як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, прагне дати позитивну оцінку своїй поведінці, переживає потребу в похвалі.

Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти й викликати довіру в нього.

Звертайтеся по допомогу, консультацію до спеціаліста, якщо вас щось насторожило в поведінці підлітка.

Кризи необхідні і неминучі. Через них проходить кожен з нас, ось тільки терміни настання, тривалість і глибина в усіх різна. Криза- це поштовх до розвитку нових якостей на кожному етапі.